Владимир Маяковский «Долг Украине»
Долг Украине
Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
от дыма
становится черно́,
и герб
звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой,
удалью
и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
заставят
на турбины течь.
И Днипро́
по проволокам-усам
электричеством
течёт по корпусам.
Небось, рафинада
и Гоголю надо!
Мы знаем,
курит ли,
пьёт ли Чаплин;
мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Ду́гласа
галстух краплен…
А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ —
тем, кто рядом,
почёта мало.
Знают вот
украинский борщ,
Знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов —
Бульбы
и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут —
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмёт и расскажет
пару курьёзов —
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.
1926
Владимир Маяковский
Борг Україні
Чи знаєте ви
українську ніч?
Ні,
ви не знаєте української ночі!
Тут
небо
від диму
дедалі чорніш
і герб
зорею п’ятикутною
блискоче.
Де горілкою,
відвагою
і кров’ю
Запорозька
вирувала Січ.
Загнуздавши
у дроти Дніпровя.
скажуть:
— Дніпре, сили нам позич! –
І Дніпро
по вусах дроту, по пасах
електричний струм
несе по корпусах.
Либонь, рафінаду
і Гоголь радий!
………………
Ми знаєм,
чи курить Чаплін,
чи чарку хилить.
Ми знаєм
Італії безрукі руїни;
ми Дугласів* галстук
напам’ять завчили…
А що ми знаєм
про лице України?
Знань у росіянина
не глибока
товщ –
тим, хто поруч,
пошани мало.
Знаємо лиш
український борщ.
Знаємо ще
українське сало.
І з культури
знань не широченько:
окрім
двох
уславлених Тарасів –
Бульби
та відомого Шевченка, –
ані з місця руш,
як не старайся.
Притиснеш його –
дурницею зморозить.
викладе весь
вантаж розумовий:
візьме й розповість
зо двоє курйозів,
анекдотів
української мови.
Я кажу собі:
товаришу москаль,
на Україну
зуби не скаль.
Вивчіть
мову цю
зі стягів –
лексиконів мас повсталих, –
Велич в мові і простота:
«Чуєш, сурми заграли,
Час розплати настав…»
Хіба є щось
звичайніше
й тихіше за слово,
витерте від у живлення,
«слышишь»?!
Я
немало слів придумав вам,
важу їх, і хочу,
аж розчулись,
щоб зробились
віршів
всіх моїх
слова
важучими,
як слово «чуєш».
На один копил
людей не ліч,
щоб сором не їв очі.
Чи знаємо ми
українську ніч?
Ні,
ми не знаємо української ночі.
Володимир Маяковський
Переклад Леоніда Первомайського
Комментарии
Владимир Маяковский «Долг Украине» — Комментариев нет
HTML tags allowed in your comment: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>